Александр
Садовский

Формула мистецької долі

Олександр Садовський віднайшов її давно.

Художник Олександр Садовський творчу сутність митця визначив так: аналіз досвіду минулого плюс повсякденна праця. Ця «проста арифметика» — результат пошуку та відкриття, складна сполука елементів реального та художнього світів, концентрація життєвого та мистецького досвіду. Але при цьому вона зачаровує глядача своєю простотою, для якого митець завжди є рівнянням з багатьма невідомими.

Цих «невідомих» багато і в «рівнянні творчої долі» самого Олександра Садовського, заслуженого художника України.

Наприклад, невідомо, коли відкрилась у ньому ця містична здатність до художнього перетворення реального світу. Можливо, ще в дитинстві, на півдні Вінничини, в краю, де поєднуються з сухим подихом степу прохолода лісу. Саме про це «місце дитинства» диптих «Пейзаж з річкою» (2003). Тут відтворено не точний ландшафт Придністров’я, а дитяче відчуття світу, коли «дерева були великими», а довкілля здавалося яскравим візерунком іграшкового калейдоскопу.

Садовський належить до митців, укорінених у культурі. І це є свідченням справжньої школи, володіння ремеслом, набутим в Одеському художньому училищі ім. М. Грєкова та Харківському художньо-промисловому інституті. Вже в дипломній роботі — розпис інтер’єру середньої школи у місті Готвальді (Харківська обл.) — «чутне» відлуння художників-монументалістів доби Проторенесансу. А у фресці «Дослідження металу» (адміністративний корпус сумського заводу «Електрон», 1985 рік) — голоси титанів Відродження. Оформлення фасаду Сумського обласного управління стандартизації та метрології (1990 рік), яка поєднує мозаїку та скульптурний рельєф, є блискучою трансформацією ідей художників-бойчукістів.

Як вдається О. Садовському, «обтяженому» культурним надбанням, не допуститися епігонства — ось ще одне з «багатьох невідомих» у творчій формулі митця. Складно також переконливо пояснити, чому на межі 1980-1990-х років сталося важливе творче перетворення художника-монументаліста на станковіста. Подібно до музиканта з абсолютним слухом і віртуозною технікою, 0. Садовський з непідробним захватом «випробував» себе в різних стилях і напрямках. Отож, початок 1990-х — період абстракції. Більш пізні роботи такі як «Друзі» (2001), триптих «Пейзаж з янголами» (2003), — результат гри з образотворчими кодами модерну та символізму.

Акторська природа художника, його талант до перевтілення позначилися в серії робіт «Сни колгоспника Івана Лисого». Здатність створити віртуальний персонаж, дати йому власне життя, реалізувати «його талант», забуваючи про власне єство, — здатність, притаманна блискучим театральним акторам. А ще — це продовження ігрової традиції у вітчизняному образотворчому мистецтві, започаткованої Г. Нарбутом, який створив літопис життя Лупи Грабуздова — «українського Козьми Пруткова».

Митець оволодіти професією може лише тоді, коли отримує її з рук справжнього майстра. О. Садовський саме той педагог, який і вчить ремеслу, і пробуджує творчу індивідуальність кожного учня. Саме ця здатність була притаманна давнім філософам. Вони залучали учнів до діалогу, до високої інтелектуальної гри, яка вчила й одночасно давала велику художню насолоду.

Валерій Панасюк,
газета «В двух словах» № 6 (18), 9 лютого 2006 р.