Випадково, чи ні, але дві виставки одного художника — факт доволі промовистий. О. Садовський — відомий сумський митець, член Спілки художників України порадував нас низкою нових робіт.
Перша виставка, що відкрита наприкінці серпня у відділі декоративного мистецтва Сумського художнього музею має назву «Лесині джерела». Не навмисне вона «підійшла» до 125 річниці від дня народження геніальної української поетеси, яка бувала і у наших краях. Для митця ці роботи були не а розряду соціального замовлення, а результатом довго літньої інтелектуальної праці. До того ж, Леся Українка — найулюбленіший поет О. Садовського (як і Т. Шевченко).
Досить невелика кількість творів (17), виконаних у авторській техніці, складають експозицію виставки. Але у ній годі шукати того, до чого ми звикли — ілюстрації до літературного твору. Кожна з робіт викликатиме лише асоціації з художнім світом Лесі Українки, натяки на знані нами образи з її творів. Програмним твором, своєрідним епіграфом до виставки можна вважати триптих «Присвята Лесі Українці», виконаний у властивому для О. Садовського стилі. На перший погляд, абстрактна композиція з плям різного кольору, які місцями переходять одна в одної, подекуди виявляють реальні обриси якихось напівфантастичних істот. Це вже створіння фантазії митця, його уяви. Інші ж роботи носять і зовсім, на перший погляд, абстраговані від Лесі Українки назви: «Смугастий кіт», «Зелені яблука», «Чорний птах». Одначе їхня концептуальна спрямованість, філософічність («Вода і небо») змушують зупинитися біля них не на одну хвилину. Постмодерністнчна мова творів О. Садовського з видимою розкутістю у всьому тримається на трьох китах: композиції, кольорі і фактурі. Бездоганне володіння ними дає йому можливості створювати нешаблонні, позначені новизною композиції. А скільки в них фантазії, який за всім цим багатий інтелектуальний досвід! Не дивно, що і в творчому доробку Лесі Українки художника приваблює насамперед невичерпна фантазія, органічне поєднання (особливо у «Лісовій пісні») фольклорних образів, які увібрали тисячолітній досвід українського народу з питаннями філософськими, що хвилюють людину в усі часи. Перед роботами О. Садовського вгадуєш багато про що і не обов’язково в Леснної поезії. Якщо хтось перед «Смугастим котом» пригадає булгаківського кота, який може потирати «гривенником усы» — це теж буде мати під собою якусь логіку.
Створення образів «красивих», вродливих мавок, Лукаша — прийом, розповсюджений у книжковій українській ілюстрації і станковій графіці 60-70-х років. У О. Садовського, так би мовити, матеріалізація образів не є самоціллю. Фантасмагорнчність його образів по требує їх осмислення на підсвідомому рівні, можливо, для цього знадобиться психоаналітичний метод Фрейда. Абсурдистські мотиви спостерігаємо у аркуші «Догоривин», але і в такому вигляді композиція виглядає над звичайно ефектно. Смутні, невиразні відчуття від образної системи «Реліктів». Можливо, вони я тих лісів, де пролунала лісова пісня?
Звертання до творчої лабораторії поета показує, наскільки важливим був для неї процес уяви, процес матеріалізації образів, які для нас уже є хрестоматійними. Такий процес (саме процес!) спостерігаємо і у О. Садовського, якии не знімає кальки зі знахідок Лесі Українки. Варто тут вгадати, що образи слов’янських богів російського скульптора Сергія Коньонкова викликали у поетеси гнівне обурення: «...я в них зовсім не пізнаю релігії батьків моїх, що відбилися такими прекрасними лініями і барвами у веснянках, колядках, обрядах та легендах. Чому слов’янські боги конче мусять бути косолапими, кривоносими потворами — всі! коли в наших казках навіть ворожа сила — „змій“ — уявляється часто в подобу знадливого красеня. А „перелесник“? а русалки? а „золотокудрі сини“ тої богині-царівни, що мас на чолі зорю, а під косою місяць?» — розмірковує вона у листі до О. П. Косач у 1913 році.
Образи в аркушах О. Садовського, як бачимо — не «золотокудрі»; декотрі з них неначе зійшли зі сторінок демонологічних трактатів. Таке відчуваєш, коли переглядаєш «Ніч сови в блакитними очима». Але що не кажи, а очі заворожують, так і чекаєш, коли вони хоч на мить закриються, тоді вже і відведеш погляд.
Відповідь на кінцеве питання: у якій мірі роботи на цій виставці мають український характер, чи то національний присмак, криється у тому, що напевно ці поняття О. Садовський розуміє трохи по-іншому від тих митців, які орієнтуються на так зване «хуторянство». Так само і з виставкою О. Садовського. Йде некваплива розмова з глядачем, але мовою не на рівні голого етнографізму, а на рівні досвіду тисячолітньої культури українського народу з боку образної системи і з боку світового — на рівні образотворчих засобів.
Буквально через декілька десятків метрів від «Лесиних джерел» розгорнула експозицію виставка з символічною назвою «Зв’язок» того ж автора у офісі Сумської філії Українського мобільного зв’язку (вул. Соборна, 1). Як нас запевнив на вернісажі директор цього закладу А. М. Цвіль, віднині тут проводитимуться виставки кращих художників Сумщини. Так що відвідувачі цієї поважної інституції зможуть винести звідси, звичайно за гроші, не тільки радіотелефони, але й мистецькі твори.
Перший, хто відкрив цей мистецький марафон — О. Садовськнй, прикрасивши стіни ідеально білого кольору всього чотирма картинами, обрамленими чорними рамками. Всі вони з’явилися на світ на початку
Друга виставка цікава для, насамперед в точки зору, появи у нашому місті ще одного виставочного залу, який, можливо, в часом стане і галереєю. До організації і першої, і другої виставки причетна галерея «Арт’с», яка претендує на роль елітарної галереї. Яи бачимо, осінній сезон розпочала ціла серія виставок, що робить мистецьке життя у Сумах різноманітним" цікавим і мобільним.
С. Побожій,
газета «Червоний промінь» № 41, 10 листопада 1996 р.