Шанувальники образотворчого мистецтва нашого міста мали змогу в дні шевченківських свят оглянути кілька художніх виставок. Про одну з них, влаштовану в художньому салоні, і піде мова.

Переглянувши кілька разів експозицію виставки, можна зробити висновок: найбільш цікаві роботи належать пензлю Олександра Садовського, якого нещодавно прийнято до Спілки художників. Три його великих полотна бачимо на виставці. Причому кожному з них притаманна своя пластична мова. У творі «Чужий собака в нашому дворі» винайдено ту пластичну домінанту, що образотворчими засобами робить твір суто національним. Зараз почалося відродження та нове осмислення скарбниці української культури. І О. Садовський — один з тих митців, кому вдається поки що йти в цьому напрямку. Українська тематика звучить і в другій роботі художника — «Залоскотаний козак», при вертає увагу складним композиційним рішенням його ж «Потрійний портрет».

Всі інші живописні роботи сумських митців жанрово дещо одноманітні. Пейзаж панує в експозиції. Мальовнича природа нашого краю, мальовничі куточки невідомих місць, старовинні собори — все це можна побачити на полотнах В. Куца, В. Коростельова, В. Єфіменка, Ю. Александрочкіна. Є тут і деяка технічна майстерність, і композиційні знахідки, але все ж таки — це не картини у великому значенні цього слова. Більшість з них носить етюдний характер.

Є роботи і іншого напрямку, в яких закладені думки дуже серйозні, але вони не знайшли в творі відповідного пластичного вирішення. Це стосується офортів М. Ярового: «Робітник. Індустріалізація», «Нова політика», «Пропагандист». У інших трьох офортах («Умиление» та ін.) видно прагнення художника глибше осмислити тему, та все ж таки не зовсім зрозуміло, чому треба це робити в такій складній техніці, як офорт? Здається, що витрати не еквівалентні результату. І все-таки при всіх недоліках і прорахунках видно навіть неозброєним оком, що М. Яровой шукає свої шляхи в мистецтві. І це добре. Хочеться вірити, що попереду у нього, як і в його дружини Г. Сергеєвої, твори якої теж є на виставці і також відрізняються пошуками, — кращі роботи.

Два твори з серії «Сумщина» представив М. Сіробаба. Один з них — «Пам’ять Кролевця» безпосередньо присвячена Т. Шевченку, зв’язкам Кобзаря з нашим краєм.

Художники-графіки активно звертаються до шевченківської тематики. Провідна вона і в творчості М. Бондаренка. Дві ілюстрації до поеми «Причинна» та станкова ліногравюра «Поет і дівчина» — в експозиції виставки. Взагалі до цієї поеми М. Бондаренко виконав декілька ілюстрацій, де кожна з них переводить на графічну мову рядки вступу до поеми. Рішення ілюстрацій своєрідне, але вже занадто «прив’язує» їх художник до тексту. Не зовсім вдала робота В. Титарева «Чужого навчайтесь й свого не цурайтесь». Надмір на дидактичність перетворює її в зрозумілу сатиру, а, не художній твір. Численні екслібриси представили В. Юрченко та В. Ломака.

Серед скульптурних робіт виділяється доробок Б. Люкляна. В них — подих думки, бажання багато сказати скульптурною мовою, с спроба духовного самовираження, а це головне.

Кілька слів хотілося б сказати щодо експозиції та її оформлення. Думається, що подібні виставки повинні ретельно готуватися. По-перше, в плані підбору художніх творів. Не видно на виставці робіт багатьох художників міста, які працюють, і досить плідно. Не побачили ми і доробку деяких членів Спілки художників, які повинні брати участь у подібних виставках. А ті, хто взяв участь, представили, м’яко кажучи, не краще зі зробленого. По-друге, в організації подібних виставок обов’язково повинні брати участь мистецтвознавці. Причому не на кінцевому етапі, коли треба будувати експозицію, а з самого початку, при відборі робіт, при формуванні концепції виставки. Скільки вже про це говорилося, але «віз і нині там»... А в результаті програє справа, яка повинна робитися разом. Та й архітектурне вирішення експозиції мляве, а у фонді працює ціла група архітекторів, які можуть зробити на хорошому сучасному рівні цю роботу. В цьому ми переконались з попередніх виставок.

Думається, що виставки подібного плану, адже вони проводяться не кожний рік, повинні і готуватися по-новому. Повинна бути хороша реклама-повідомлення про організацію виставки. Це може бути не тільки оголошення у фонді, яке не висить там більше тижня, а широкий комплекс повідомлень: через пресу, радіо, телебачення. Потрібна гласність і тут. А коли робляться виставки для того, щоб «відмітитися», то кому вони потрібні? Хотілося б, щоб місцева організація Спілки художників якось реагувала на підготовку та проведення подібних заходів.

А так ювілейна Шевченківська виставка, яка, за задумом її організаторів мала стати подією в мистецькому житті області, стала по суті буденною, звичайною подією.

С. Побожій, заступник директора Сумського художнього музею,
газета «Ленінська правда» № 77 (16681), 9 квітня 1989 р.